Японський фотограф Дайдо Моріяма цьогоріч став лауреатом Hasselblad Award 2019 — однієї з найвпливовіших премій у галузі фотографії.
Сьогодні Моріяма визнаний класик вуличної зйомки: він започаткував власний стиль, що вивів японську фотографію на міжнародний рівень. Проте на початку кар’єри Моріяму не сприймали серйозно: його контрастні й розфокусовані знімки, часто зроблені на відстані витягнутих рук, вважали невмілими та аматорськими. Лише згодом цей метод отримає назву are-blur-boke, а цілком свідома відмова від технічної точності надихатиме декілька наступних поколінь фотографів.
У своїх роботах Моріяма фіксує інтенсивність та швидкість мегаполіса — саме вулиці Токіо фігурують на більшості його зображень. Він синхронізується із його темпом і робить свої знімки так само швидко, як рухається саме місто, часто не зупиняючись, щоб зробити фото. Майже всі його зображення виглядають випадковими та відображають спонтанно спіймані ситуації, у пошуках яких Моріяма проводив години, блукаючи вулицями міста. Подекуди, він сам нагадує вуличного собаку, зображеного на одному із його найвідоміших знімків. (1971)
Моріяма звертає увагу на речі, що раніше не потрапляли до об’єктивів японських фотографів: громадський транспорт, магазинні вивіски, афіші та журнальні вирізки. Так він стирає межу між тим, що варте бути зафіксованим на фото, а що ні: зображеним може бути будь-який предмет, адже він є частиною реальності. Фіксуючи розрізнені фрагменти простору і часу, він поєднує їх у випадкові колажі із мометів, яких вже не існує насправді.
Знімаючи від бедра на компактну камеру, Моріяма намагається дистанціюватися й залишатися непоміченим серед малих людей великого міста. Він не естетизує дійсніть, а прагне спіймати ілюзорну реальність такою, як вона є — тривожною і хаотичною. Ефект підсилює використання чорно-білої плівки, що робить його фото ще більш абстрактними та символічними, додючи агресивності стилю та змушуючи глядача відчувати тривогу.
Саме таку стилістику передавав журнал Provoke, створений в кінці 60-х спільно із Моріямою. У ньому вийшло лише три випуски, що стали найрадикальнішими виданнями в історії японської фотографії. Він спонукав читачів до звільнення від традиції, критичного осмислення та незалежного погляду на сутність фотографії, ставши визначальним явищем японської контркультури.
Як і п’ятдесят років тому, фотографія для Моріями залишилася способом передачі, а не естетизації дійсності. Він досі продовжує виходити на вулицю і знімати, виділяючи уривки повсякденності та надаючи їй важливості.
Над статьей работала Надежда Червинская, стажер Школы фотографии Виктора Марущенко.
Коментарии